Клод Дебюссі написав п’єсу «Сірінкс» у 1913 році для театральної постановки «Психія» свого друга, поета та драматурга Габріеля Морея. Давньогрецька легенда про козлоногого Пана, бога ланів, лісів і трав, який закохався у прекрасну річну німфу Сірінкс, згадується ще у «Метаморфозах» Овідія. Одного разу цнотлива Сірінкс, не розділяючи почуттів Пана і рятуючись від нього втечею, попросила свого батька, бога ріки Ладона, перетворити її на тростинку. Коли Пан схопив її, то в його руках опинилася лише тендітна тростинка. Він цілував її, дихав на неї, намагаючись повернути до життя, аж поки не почув жалісні звуки. Тоді Пан зробив з неї флейту та грав на ній прекрасні й сумні мелодії на згадку про свою любов.
Назву твору «Сірінкс» дав видавець Жан Жобер вже після смерті Дебюсі. Обробка цієї п’єси для скрипки соло дає можливість скрипалям включити цей маленький шедевр до свого репертуару.
